День пам’яті жертв політичних репресій (19 травня)
19 травня, в третю неділю травня – День пам’яті жертв політичних репресій. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування. Кількість цих мучеників Україні досі неможливо підрахувати.
За період масштабної репресивної кампанії 1937–1938 років, яку назвали Великим терором, в Українській РСР засудили 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту відправили до в’язниць та виправно-трудових таборів (звільнено було тільки 0,3%).
Масові репресивні операції у 1937–1938 роках, за задумом Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу із «соціально-ворожими елементами», через терор упокорити населення, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була ідея Сталіна про те, що в міру успіхів соціалістичного будівництва, класова боротьба загострюється.
Офіційним початком Великого терору став оперативний наказ НКВС СРСР «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року № 00447, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року. Утім наявні документи НКВС (накази, листування, телеграми) свідчать, що наказом лише формалізували масові репресії, а готували їх заздалегідь.
Цим документом впроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за першою категорією означали «розстріл», за другою – ув’язнення в таборах ГУЛАГ НКВС СРСР (від російського Главное управление лагерей). Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб, то у січні 1938 року його збільшили до понад 83 тисячі. Причому наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський неодноразово зверталися в Москву з проханням надати додаткові ліміти.
Ще до набуття наказом № 00447 чинності органи зробили «чистку» партійних лав та органів безпеки, що мало забезпечити надалі беззастережне виконання директив із центру. А вже у червні 1937 року розпочалися масові арешти. 10 липня політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування позасудового репресивного органу – обласних «трійок» для спрощення процедури засудження (вони повністю суперечили радянському законодавству, у тому числі Конституції 1936 року). До складу трійок зазвичай входили начальник обласного УНКВС (голова), обласний прокурор і перший секретар обласного, крайового або республіканського партійного комітету.
Переважна більшість справ була побудована на власних свідченнях обвинувачених, які фактично були позбавлені права на захист (на адвоката) чи оскарження вироку. Психологічним тиском, а то й знущанням і нелюдськими тортурами слідчі «вибивали» з арештованих потрібні зізнання, які ніхто не перевіряв. У 1937 році дозвіл на застосування методів «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було надано на найвищому рівні ЦК ВКП (б).
Часи Великого терору породили в масовій свідомості радянських людей тотальний страх і недовіру. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, страх доносів та обов’язок публічно таврувати так званих ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.
Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937–1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також вплив на нових висуванців і суспільство загалом. Участь у тих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання застосовуваних методів державного управління. Таким був метод «сталінської кадрової революції».
Великий терор згорнули також за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.
Деякі факти про Великий терор в Україні
1. Одним із найбільших на території України місцем поховання жертв сталінських репресій є Биківня. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
2. Також є інші місця масових поховань жертв Великого терору в Україні – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). На Західній Україні після 1939 року також з’явилися місця масових поховань, зокрема, урочища Дем’янів лаз (Івано- Франківськ) і Саліна (Львівська область), тюрма на Лонцького (Львів).
3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС розстріляли 563 людини. Це відбувалося, як правило, на тюремних подвір’ях, у підвалах НКВС або безпосередньо на місці поховання. Спочатку для масових поховань відводили спеціальні ділянки на цвинтарях. У пік репресій цю практику змінили, щоб приховати масштаби злочинів. Траншеї для вбитих викопували в садах, парках, приміських лісах, трупи часто засипали негашеним вапном.
4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії до 20-річчя Жовтневої революції розстріляли 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
5. У 1934–1938 роках НКВС УРСР розташовувався будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац, нині – Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України), в 1938– 1941 роках – на вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВС в Київській області розміщувалися на вулиці Рози Люксембург (нині – Липська, 16).
6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву № 108 сс із вказівкою повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні померли в місцях позбавлення волі, а в разі необхідності вирішення
майнових або інших правових питань, реєструвати смерть розстріляних у загсах із видачею свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років від дня арешту, а причини смерті вигадувати.
7. В межах Великого терору НКВС організував і провів серію масових національних операцій. Це так звана «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
8. Спогади енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли із револьверів системи «Наган» у потилицю або перший шийний хребець. Наган вважався точним, безвідмовним і достатньо потужним для смертельного поранення, а не сильна віддача берегла сили катів для масових розстрілів.
9. Улітку 1937 року було введено нові нормативні документи, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР.
10. Термін «ворог народу» (латинське hostis publicus) давньоримського походження. Його застосовували до ворогів республіки, яких прирівнювали до солдатів ворогуючої сторони та які через те підлягали фізичному знищенню. Загальновживаним термін став у 1793–1794 роках – час Великого терору якобінців у Франції. В СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, а й записаним у Конституції 1936 року – згідно з її 131 статтею ворогами народу оголошувались особи, що вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.
Корисні покликання:
Історична карусель про Великий терор https://t.me/uinp_gov/1027
Український інститут національної пам'яті надає вільний доступ до всіх своїх видань: https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya
зокрема:
Брошура «Биківня. Від території смерті до місця пам’яті»
Виставка «Перерваний урок»
Виставка «Великий терор: місця пам'яті»
Інформаційні матеріали до Дня пам’яті жертв політичних репресій
Проєкт «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил»
Виставка «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму»
Брошура «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму»
Виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ»
Виставка «Комунізм = рашизм»
та інші.
