27 січня – Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту
В Сахкамінському клубі відбулася Година пам’яті: «Голокост – лихо століття».
Я слухаю розповідь жінки старенької
Про жертв Голокосту, моїх земляків.
…Вона ще була тоді зовсім маленькою
І дуже любила Вітчизну, батьків…
Вона простягала до сонця долоні,
Чекала на світлі та радісні дні,
А незабаром – сім’я у полоні,
Усюди горять Голокосту вогні.
Звірства нацистів не відали меж:
Страху зазнала родина кожна.
І дідуся…розстріляли теж…
Адже євреєм бути не можна.
Дівчинку можуть знайти і вбити.
Поряд живуть ще й сусіди-зрадники,
Що залишалось дитині робити?
Бігти…Ховатися…у виноградники.
Тихо сиділа й тремтіла в кущах,
Щось шепотіла, Богу молилася.
Сльози печалі та смутку в очах,
Серце маленької Віри так билося.
І пливли над нею тяжкі хмари…
Раптом небо світлом запалилось,
То постала таємнича мара –
І обличчя Господа з’явилось.
Дівчина сльози змахнула рукою,
Віру вселив святий його лик,
Для України просила спокою –
Бог посміхнувся, кивнув – і зник.
Складно було перемогу дістати,
Пройшла Україна багато доріг,
Жорстоких нацистів змогла подолати.
Жінка казала: «Господь допоміг».
Голокост нам треба пам’ятати,
Адже пам'ять – то є наша совість.
Помилок таких не допускати,
Не писати геноциду повість.
Процвітай і слався, Україно мила!
Кращого життя ти, вірю, гідна,
В об’єднанні й мирі наша сила!
А вона нам зараз так потрібна!
